Сучасні ефективні форми соціалізації особистості засобами поєднання теоретичних та практичних засад організації навчально – виховного процесу

Моє заповітне бажання – передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити.                                                                        В. О. Сухомлинський

( з листа до дочки )

Політичні, соціальні й економічні перетворення в Україні зумовлюють потребу більш ефективної соціалізації підростаючого покоління.

      Життя вимагає розглядати цей процес не лише в контексті гуманізації освіти, розвитку в учнів національної самосвідомості, але й педагогізації суспільства. Перед сучасною педагогікою стоїть складне завдання: з одного боку є потреба звільнити дітей та молодь від надмірної опіки, створити сприятливі умови для продуктивної навчальної та творчої діяльності, а з іншого – виховати такого громадянина, який не лише відчував би себе особистістю, але й керувався в повсякденному житті загальнолюдськими моральними цінностями та був здатен відповідати за свої дії перед суспільством.

        Важливим засобом соціалізації є залучення підростаючого покоління до активної соціально значимої та соціально визначеної креативної діяльності. Необхідним є мотивація та стимулювання навчальної й творчої діяльності, самопізнання та саморозвитку особистості. Особлива роль у цьому належить  школі та позашкільним навчальним закладам. Адже саме вони активно використовують особистісно орієнтовані інтерактивні методики, емпірично індуктивні образні методи педагогічної діяльності та прийоми експресивного впливу, створюючи при цьому реальні умови для гармонійної соціалізації, навчання вихованців, формування культури людських взаємин.

   Життя щоденно доводить аксіому, що формування повноцінної особистості неможливе без створення особливого «дитячого соціуму» . Діти і підлітки прагнуть до спілкування з однолітками, їм необхідно себе реалізовувати, розкривати і стверджувати власне ,,Я”.

« Я – громадянин,

   Я - особистість,

   Я – досягну мети без дорослих!?»

У Концепції загальної середньої освіти наголошено, що школа — це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу слід вибудовувати так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника свого життя.

Актуальними є проблеми організації соціально значущої діяльності, культури спілкування, соціальної адаптації, морального зубожіння. Все більшій кількості учнівської молоді стає властива девіантна поведінка.

Дослідження життєвої компетентності старшокласників показують, що більшість юнаків і дівчат 14—17 років не вміє визначити життєву мету, пов'язану з майбутньою професією, соціальним просуванням, сім'єю, соціальним становищем у суспільстві.

Поза увагою залишаються потреби, система цінностей, рівень життєвої активності особистості в різних видах діяльності.

Завдання, які постають перед освітніми закладами та педагогічними працівниками у сфері їхньої відповідальності перед кожним вихованцем, сконцентровані навколо проблеми життєвої компетентності молодої людини. А це потребує освоєння досвіду життя в суспільстві через поєднання навчання та практики соціальних дій з поступовим збільшенням саме практичної участі молодої людини в житті суспільства. Завдяки цьому забезпечується адекватна вибірковість, глибина і свідомий характер становлення системи особистісних життєвих сенсів особистості.

При організації соціального виховання дітей та підлітків у  закладі можливе застосування різноманітних форм та методів діяльності, які пропонує позашкільна педагогіка, їх вибір залежить від рівня підготовленості учнів.

 Це можуть бути традиційні предметні тижні, лекції, творчі зустрічі, екскурсії та експедиції, яким надається громадянознавче спрямування. Доцільним є проведення диспутів, дебатів, заходів змагального характеру.

Органи учнівського самоврядування мають ініціювати розробку кодексу поведінки учня, його демократичне обговорення і подальше чітке дотримання, здійснюючи тим самим правову підготовку учнів, вести пошук ефективних шляхів співпраці зі шкільною адміністрацією.

До активних методів належать різноманітні види дискусії ("гудіння бджіл", "сніжки", дискусія-симпозіум, "концентричне коло" та інші), ситуаційно-рольові ігри, ігри-драматизації, "мозкові атаки", інтелектуальні аукціони, метод аналізу проблемної ситуації. Важливе мiсце посiдає проектна робота: органiзацiя рiзноманiтних проектiв та кампанiй.

Застосування наведених форм і методiв покликані формувати в особистостi когнiтивнi та поведiнковi норми, що включають у себе вмiння мiркувати, аналiзувати, ставити запитання, шукати власнi вiдповiдi, критично та всебічно розглядати проблему, робити власнi висновки, брати участь у громадському життi, здатність орієнтуватися і адаптуватися в нових соціальних умовах, захищати свої iнтереси, поважати iнтереси i права iнших, самореалiзуватися тощо.